Повертаються з вирію журавлі
Завершилася процедура присвоєння Дрогобицькій гімназії імені видатного українського поета, прозаїка, перекладача, літературознавця, художника Богдана Лепкого.
Педагогічний колектив доклав чимало зусиль, щоб творчість Богдана Лепкого була добре відома гімназистам. Його твори вивчаються на уроках української літератури, проводяться гімназійні вечори та ранки, налагоджені зв’язки з клубом української інтелігенції імені Богдана Лепкого в Івано-Франківську, з навчальними закладами, що носять ім’я Лепкого на Тернопільщині.
Цікавою для гімназистів стала зустріч із дослідником життєвого шляху та творчості письменника директором літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові Романом Гораком.
Проводячи науково-дослідницьку роботу, гімназисти підготували декілька курсових робіт за тематикою творів Б. Лепкого.
Незабутнім у пам’яті педагогів та гімназистів став день, коли в навчальному закладі була відкрита кімната-музей Богдана та Левка Лепких. На урочистому вечорі, присвяченому цій події, слово про життєвий і творчий шлях Б. Лепкого виголосив професор Михайло Шалата, виступали гості з Тернопільщини та Прикарпаття.
Відомий український літературознавець, перекладач, педагог Володимир Безушко сказав: «Трьома письменниками може гордитися Галичина: Іваном Франком, Василем Стефаником і Богданом Лепким».
Але сталося так, що ім’я Богдана Лепкого викреслили з нашої духовної спадщини. У школах говорити про нього було заборонено, а за книжки, виявлені в домашніх бібліотеках, потрапляли в Сибір. Мало людей середнього віку можуть щось сказати про письменника. Ще менше людей знає про те, що коріння його походить з нашої рідної Дрогобиччини, з села Літиня, бо там народився його дідусь Теодор Лепкий.
Цікаво, що письменник добре знав свій родовід. Це підтверджує те, що деякі свої твори він підписував псевдонімом Літинський.
Найвідомішою поезією Богдана Лепкого став його вірш «Журавлі», що був покладений на музику його братом Левком, автором багатьох пісень Січових стрільців. Цю пісню знають усі. Але часто вважають її народною.
Коли б Левко і Богдан не написали нічого, крім цієї пісні, то цього вистачило б, аби їхні імена були навічно вписані золотими літерами в історію української музичної культури.
Здається, що й кам’яне серце здригнеться, почувши цю щемну мелодію, що разом зі словами зливається у високомистецький твір. У ній стільки невимовного болю, смутку, жалю, глибокого відчаю.
Ця пісня завжди на вустах в українців у час жалоби й туги. Часто співають її над могилами в останньому прощанні.
А як звучать «Журавлі» з унікального голосу Квітки Цісик! Вона надала їм нового життя, другого дихання.
Вірю, що «Журавлі» братів Лепких будуть доти витати над Україною, доки житиме наш народ.
Мов журавлі з далекого вирію, повертаються до рідного краю видатні постаті українського народу. Повертаються, щоб жити вічно у наших серцях.
І те, що нашій гімназії присвоїли ім’я Богдана Лепкого, стало гідним вшануванням пам'яті про нього, поверненням його імені і творчості в скарбницю української культури.
Іван Лепкий,
директор Дрогобицької гімназії імені Б. Лепкого,
Заслужений вчитель України
