Прощавай "Грізлі!"
11 вересня. За християнським церковним календарем –
строгий піст, день трагічної загибелі пророка Івана Хрестителя.
Його смерть гірко оплакував Ісус Христос.
11 вересня. Тернопіль. Скорботно похилені державні прапори. У місті – день жалоби. В останню путь проводжають майданівця, бійця батальйону «Айдар» Андрія Юркевича. Позивний «Грізлі». Життєвий путь чоловіка збігся з земним віком Ісуса Христа – 33 роки. Жертовна смерть за ближнього увінчана вінцем небесної слави. Але як тяжко, як гірко ховати молодого чоловіка, який так і не встиг пізнати щасливий дар батьківства. Вдовою залишилася молода дружина.
Андрій був світлою і радісною людиною людиною. Справжнім чоловіком, який ніколи не ховався за спинами інших. В числі перших пішов на Майдан, вибравши пекельну позицію на вулиці Інститутській. Саме там із ним познайомився випускник нашої школи – 22 річний студент-медик Орест Каракевич. Обидва рятували поранених і прикривали щитами людей, які виносили загиблих з-під смертельного рикошету снайперів.
Влітку зустрілись знову. Після закінчення вузу Орест пішов добровольцем у батальйон «Айдар», у якому вже воював Андрій.
…Ішов червень 2014 року. Благодатні українські чорноземи здригалися від куль і мін. Спокійне життя, розстріляне окупантами і «5-ю колоною», покинуло простори України. У кожному серці оселилася тривога, біль за полеглими проливався ріками сліз, біда зірвала сон українців.
Війна… оголошена чи неоголошена – означення не має значення. Непрохана смерть може постукати у кожні двері. І забирає вона найкращих. Не тих, хто «знає» відповіді на всі запитання, єхидно коментуючи останні новини, а тих, хто залишивши своїх родичів у сльозах, іде захищати Вітчизну. Так, як це зробив Орест, як зробив його однокласник – Ярослав Регей, сказавши батькам: «Краще вмерти, аніж жити у рабстві».
Коли захисники потрапляють в жорстокі обійми війни, їм оголошують три настанови:
- бережи мирне населення;
- бережи товариша;
- бережи себе.
Добровольцям ці заповіді нагадувати без потреб – вони накреслені на скрижалях їх сердець. Плічо-пліч у батальйонах воюють западенці і східняки. Жодного значення не мають ані мова, ані діалект, ані релігійна належність. У горнилі війни згоряє все наносне і несправжнє. А цінності складаються у Божій послідовності. Попереду – Правда, Гідність, Єдність, Справедливість, Солідарність. А оживлює їх справжня жертовна Любов до ближнього.
Виникає новий сплав – побратимство. І це не дивно. Адже на війні – найбільш надійним є плече брата по зброї.
У години відпочинку між боями Орест багато спілкувався з Андрієм. І хоча між ними вікова відстань у 10 років – це не мало значення. Найважливіше – вони були однодумцями, старший передавав життєвий досвід молодшому. Поруч з ним юнак проходив вищу школу мужності.
Під Хрящуватим батальйон потрапив у жорстокий бій. Шістдесять українських вояків протистояло трьомстам окупантам, підкріпленим трьома танками. У нерівному бою, як колись спартанці, айдарівці перемогли ворогів.
Один із солдат, Ігор Філіпчук з Луцька вийшов сам на сам із танком, встиг у нього поцілити і знищити – від зустрічного пострілу танку Ігор загинув на місці, прикривши собою життя десятків побратимів. Слава Герою!..
Вітались із сонцем жовтогарячі диски соняшників, зітхала незібрана пшениця. В Україні наступав тривожний вересень. Не всі школярі змогли піти до школи. Командир роти поспішав на перший дзвінок до дитини у Луцьк. Відпустив і Ореста у короткотривалу відпустку. Із 60-ти бійців на початок вересня у загоні залишалось 15. На обрії зазеленіла гілка перемир’я.
Проте для негідних людей не існує жодних законів – ані державних, ані міжнародних, ані Божих, бо вони – генетично Каїни. У день перемир’я загін потрапив у засідку російського спецназу. Їх розстріляли, а потім безжально, по-звірячому добивали поранених. Вижив тільки один айдарівець.
Ввечері командир зателефонував Оресту і повідомив жахливу новину. Вона блискавкою прошила мозок хлопця і кардіограма серця виписала слово: «Андрій!!!». Найкращого друга, веселого побратима «Грізлі» не стало…
На своїй сторінці у соцмережі в цей день Орест написав: «Брате, ти назавжди у моєму серці!!!»
Ніколи не побачить Андрія дружина, батьки, родичі, друзі. Пішов до Небесної Сотні… Вже тисячі пішли. Хто у берцях, хто у кросівках, хто у шльопанцях. Хлопці, хлопці! Моліть Бога за Україну…
Я зустріла Ореста на другий день після страшної звістки. Він молився у храмі. Його гнітило почуття провини. Так і сказав: «Якби був поруч, я б захистив Андрія». Але там не було шансів, лише одна дорога – дорога на небо. На ній одразу стають святими, бо немає Любові більшої, аніж віддати своє життя за ближніх.
Важко дивитись, як плачуть діти і жінки. Ще важче дивитись на сльози чоловіків. Гіркі сльози втрат…
Не переживай,Оресте! Ти не винен. У Бога на тебе свої плани. Він тебе для них зберіг. Кожен з нас на цій війні не чужий. І кожен з нас робить все згідно совісті, згідно неї буде відповідати на суді Божому.
…Тернопіль проводжав в останню путь Андрія, стоячи на колінах.
Прощай «Грізлі»! Ти мріяв, що Україна стане могутньою, незалежною, процвітаючою. Так і буде!!!
Знов – східний вітер у обличчя,
Роздулись ніздрі окупантів,
Ввіп’ястись хочуть в чорноземи,
Залізні кігті їхніх танків.
І брешуть дула автоматів,
Що чужеземець - визволитель.
Невже у мене з підлим «братом»
Один в корінні прародитель.
З одного ясена колиска,
Де тисяч років колисались,
І прагне Каїн того місця,
Що брату Авелю дісталось.
Вже мітять землю чорні круки,
Посіли острів альбатроси,
І тільки втомлена голубка,
У Бога гілку миру просить.
Звучить у Всесвіті: «Не вмерла…»,
Голубка буде ще літати,
У брата Авеля на небі –
Небесна тисяча солдатів.
Олександра Дешева, вчитель християнської етики
Дрогобицької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №2
